Lemko

ЛЕМК╤ВСЬКА ВАТРА


У тяжкi часи нашого вигнання довго думали лемк╕вськ╕ дiячi, як вистояти проти насильно╖ асимiляцi╖ нашого племен╕, котре розпорошене щоразу швидше п╕ддавалося зубов╕ часу. Минали довг╕ роки у заклятому мовчанн╕ i щоразу б╕льше малодушних топилося в чужому морi, так як то i було передбачено шов╕н╕стичним режимом. Жити 40 рок╕в з клеймом укра╖нського бандита-р╕зуна, таке не кожен витримував i або ставав нацiональним кал╕кою, або помирав безiменним. Сорок рокiв життя в чужому середовщ╕ - ц╕льком достатн╕й час, щоб людину перетворити в манекен, якому вже дуже добре, бо ма╓ що ╖сти i пити. Сорок рок╕в - то бiблiйний час ╓врейського народу, його вавилонськоi невол╕. Чи всi вони уникли асимiляцi╖? Сумн╕вно. Але як настав сприятливий час, масово повернулись на землю сво╖х предк╕в, тим самим засв╕дчили перед св╕том, що народ ╖х безсмертний. В 1983 р. нав╕ть найбiльшi оптим╕сти втрачали в╕ру в щасливу зiрку нашого народу i, здавалося, фанатики хапаються за лезо бритви щоб втриматися на поверхн╕. Справжньою дошкою нашого порятунку виявилася "Лемкiвська ватра 1983", яку орган╕зували Володислав Грабан з Криниц╕, Федiр Гоч з Зиндранови, Павло Стефан╕вський з Бiлянки, Петро Трохановський з Криниц╕, а також диригент ансамблю п╕сн╕ i музики "Лемковина"╩ з Б╕лянки Ярослав Трохановський. Йому лемк╕вська сп╕льнота завдячу╓ найбiльше, бо ще задовго до "Ватри"╩ в╕н подарував нашому народу насолоду вiд р╕дно╖ музики i п╕сн╕. Його праця будила сплячих i байдужих, його п╕сня привертала i конаючих до життя нашого народу. На його концерти люди при╖жджали з одного к╕нця кра╖ни в ╕нший, щоб вгамувати спрагу, яка мучила ╖х продовж довгих десятил╕ть. Люди плакали з радостi i витирали г╕рк╕ сльози нац╕ональних сир╕т i болю, якому не було видно к╕нця. Верталися по таких концертах до щоденного життя, але р╕дна п╕сня брин╕ла в ╖х душах i давала ╕скру над╕╖ на краще майбутн╓. Розповiдали малов╕рам про сво╖ враження, переконували, що Лемк╕вщина, не зважаючи н╕ на що, живе хоч i на ру╖нах, котрi в майбутньому можна буде в╕дбудувати. Ярославова "Лемковина"╩ першою наважилась покинути с╕льськ╕ i м╕ськ╕ естради i як суверенна газдиня зелених Карпат засп╕вала на повний голос в пленерi р╕дних г╕р. Тихо шум╕ли ялицевi л╕си на Чернянському верху i, здавалося, прив╕тно в╕тали сво╖х законних газдiв п╕сьля довго╖ розлуки. Посивiлi лемк╕вськ╕ газди часто залишали палаючу ватру, при котрiй молодь пописувалася знанням лемкiвсько╖ гов╕рки, ╕стор╕╖, географ╕╖, i пiдпираючись кийком, занурювались в гущавину щоб подихати живичним пов╕трям, пригадати собi смак карпатських яг╕д, понюхати запах знайомих гриб╕в i напитися чисто╖ джерельно╖ води. Прекрасний сп╕в "Лемковини"╩ великим дзвоном в╕дбивався вiд гори до гори, вiд Верху до Ротунди, в╕д Дiву до Псарова i через конечнянськ╕ син╕ гори переходив на Закарпаття до наших брат╕в русин╕в. Для рiдно╖ п╕сн╕ не ╕сну╓ режимних кордон╕в, бо н╕сня - то чар╕вна невидимка, яку нiхто не може вкрасти чи вбити. ╚"Гори наши гори, гори наши Карпати, пихто не зна, знав не буде, к╕лько ви в нас вартате". Аж тут, на лон╕ природи, "Лемковина" показала себе i що може дати з себе п╕д р╕дним небом. "Никому ми вас не даме, гори наш╕ Бескиди, бо нам дати не казали наш╕ д╕ди-прад╕ди". ╤ здавалося присутн╕м, що на збезчещених могилах наших предк╕в знову зацв╕л зелений барв╕нок, постали побити хрести i зашум╕ли плакуч╕ верби. ╤ здавалося, що це сп╕вають не лемк╕вськ╕ вигнанц╕, а небесн╕ Херувими в наших загарбаних церковцях "Достойно ест якоже во╖стинну..." вони ╓ нашi днесь, днесь i назавжди. В музиц╕ "Лемковини"╩ вчувалися великодн╕ дзвони з дитячих л╕т, котрi кришать кригу нашо╖ душ╕, розривають кайдани нашо╖ невол╕ i зрушують основи нав╕ть вавилонсько╖ тиран╕╖.

Така була перша "Лемк╕вська ватра"╩ на Полян╕ мiж селами Чорна i Устя Руське, котру за уповноваженням ватряного комiтету 21 липня 1983 р. п╕дпалив автор цих рядив.

Наступн╕ ╚Лемк╕вськ╕ ватри╩ в Чорн╕й, Ганчовi, Бортн╕м, Ждин╕ приваблювали все бiльше наших людей р╕зного в╕ку i профес╕╖. Якщо на перш╕й було коло 300 учасник╕в, то вже в Ждин╕ (1991 р.) майже 10,000 осiб. Але це вже подув в ╢вроп╕ сх╕дний, теплий в╕тер ╚гласности╩ i на нашу вже славну "Ватру" загостили люди з рiзних к╕нц╕в св╕ту. Масово з'╖халися лемки i з Чехо-Словаччини i з Укра╖ни, було багато гостей з-за "велькой млаки" ╕нших зах╕дних кра╖в. Великим даром Божим ╓ Воля, а вже в сво╖й хижi, i на сво╖й землi, вона, як пов╕тря, без якого нема життя. Жоден з европейських народ╕в не зна╓ так цiни волi, як укра╖нц╕, отож будьмо г╕дн╕ самостiйностi i даймо волю нав╕ть тим, хто продовж в╕к╕в позбавляв нас вiд не╖.

Previous Page



Index

Copyright © 1997 Jon W. Madzelan
This Home Page was created on Wednesday, April 09, 1997
Most recent revision Wednesday, January 14, 1998